Як відомо, морська вода і людська кров за своїм складом схожі. Це твердження, як ніяке інше, пояснює любов людей до води, зокрема до водних видів спорту та видів дозвілля. Дайвінг – популярне й незви-чайне заняття, яке дозволяє краще вивчити підводний світ і справді розслабитися.
Поява дайвінгу стала можливою тільки завдяки винайденню акваланга, адже цей пристрій дозволив без шкоди для життя занурюватися на глибину, яка раніше була недоступна людині.
Винадення акваланга
З часів появи гідрокостюма винахідники намагалися створити пристрій, який би обірвав «пуповину», що зв'язує підводника з поверхнею, і надав би йому більшої автономності. Тож усі зацікавлені почали працювати над автономним апаратом для дихання під водою (Self-contained underwater breathing apparatus, SCUBA – СКУБА). Для цього потрібно було вирішити три основні технічні проблеми: як стиснути повітря, з якого легкого й водночас міцного матеріалу зробити портативний балон для цього повітря та як зменшити тиск повітря в балоні до рівня, необхідного для нормального дихання. Проте з часом ці питання потроху вирішилися. Було розроблено три типи дихальних апаратів: із замкненою, напівзамкненою і відкритою системою дихання.
Перший регулятор подачі повітря з поверхні був запатентований у 1886 році Бенуа Рукейролем – французьким гірничим інженером, який у 1860 році винайшов регулятор витікання стисненого повітря для використання в заповнених забрудненим повітрям шахтах. Цей прилад складався з контейнера зі стисненим повітрям і шланга. Пізніше Огюст Денейруз адаптував його для автоматичної подачі повітря під водою. Система працювала завдяки руху повітря – вдиху (понижений тиск) і видиху (високий). Так цей регулятор вирівнював тиск у дихальному апараті до майже природного рівня. Що цікаво, схожий апарат описав ще Жуль Верн у романі «Двадцять тисяч льє під водою».
У 1878 році Генрі Флюсс винайшов перший вдалий підводний апарат із замкненою системою дихання, що використовував чистий кисень. Однак скоро стало відомо, що чистий кисень, який вдихається під тиском на глибині більш ніж 20 м, стає токсичним. У 1910 році регулятор подачі повітря був удосконалений. А ще виготовили балони, які могли витримувати тиск газу до 200 атм. Цей підводний апарат почав використовуватися як штатний для підводних сил Великої Британії. Через кілька десятиліть французькому офіцерові Ле Прієу вдалося сконструювати апарат для дихання з надміцним балоном стисненого повітря. Жорж Комейнтес покращив цей апарат і замість одного балона поставив два. Незважаючи на ризик отруєння киснем, під час Другої світової війни апарати із замкненою системою використовувалися всіма учасниками конфлікту. У цей час двоє французів, морський офіцер та інженер, працювали над створенням апарата з відкритою системою дихання на стисненому кисні. Це були капітан Жак-Ів Кусто й Еміль Ганьян. Працюючи у складних умовах окупації, у 1943 році вони зробили справжній прорив і винайшли перший безпечний та ефективний апарат для дихання під водою, який назвали аквалангом (з англ. – «водна легеня»). Цей апарат був удосконалений Кусто й ним же використовувався для занурення на глибину до 60 метрів без будь-яких наслідків.
Слово «акваланг» є торговою маркою в багатьох країнах світу й означає тільки продукцію фірми «Aqualung». Лише на теренах країн пострадянського простору воно стало вживатися для назви типу дихальних апаратів. Сучасні ж аквалангісти називають себе здебільшого дайверами.
Дайвінг і дайбери
Нині дайвінг можна розділити на 4 типи: рекреаційний (для відпочинку й задоволення), спортивний (група спортивних дисциплін), технічний (занурення без можливості «прямого спливання») і професійний (комерційний або ж водолазні роботи). Для непрофесіонала найбільш цікавим, звичайно ж, є перший тип.
Аби займатися підводним плаванням, потрібно мати набір навиків, які допоможуть зорієнтуватися в будь-якій ситуації, що виникла. Ці навики та знання можна отримати під час навчання, вони підтверджуються спеціальним сертифікатом однієї з асоціацій дайвінгу. На морських курортах також існує практика інтродайвів, коли після первинного інструктажу турист занурюється у воду на невелику глибину разом з інструктором. Наявність сертифіката не є обов'язковою, але суттєво полегшить життя під час групових занурень, дайв-сафарі чи оренди спорядження. Самостійні занурення без проходження навчання небезпечні.
Базове обладнання плавця складається з трьох предметів (ласти, маска, трубка) і дозволяє пірнати на затримці дихання (фрідайвінг) або плисти по поверхні води, зануривши в неї голову (сноркелінг). Повний комплект включає в себе гідрокостюм, ласти, маску, компресор плавучості, акваланг, балон зі стисненим повітрям, регулятор, систему вантажів, рукавички, вимірювач глибини й підводний годинник.
А що там під водою?
Для дайвера є багато цікавих країн. До деяких із них їдуть зануритися дайвери чи не зі всього світу. Це майже всі країни Південно-Східної Азії: Малайзія, Індонезія, Таїланд, Філіппіни, Мікронезія та ін.; Карибський басейн і Латинська Америка: Куба, Коста-Ріка, Домінікана, Мексика; Європа: Мальта, Хорватія, Норвегія. А ще – Південна Африка, Австралія, Мальдіви, Індія, Еквадор та Єгипет.